З 28 по 30 серпня Рига стане кіномайданчиком для українських історій. Вшосте у латвійській столиці відбудуться Дні українського кіно в Латвії — фестиваль, який за роки свого існування перетворився на справжній міст культури між двома країнами. Цьогоріч подія має особливий символізм: Україна  і Латвія відзначають — 35 років відновлення незалежності, а  Рига - 825-річчя міста.

Кіно, яке шукає власний голос

За словами Світлани Петльованої, сучасний український кінематограф виконує одразу кілька важливих завдань. Перше — розповісти світові про багатовікову історію України та її культуру. Друге — показати, що насправді переживають люди під час війни: не лише те, що потрапляє у зведення новин, а внутрішній досвід людини, міста, села.

«Меседж — донести до світу, що відбувається насправді в Україні не тільки, як кажуть у новинах, а що переживає людина під час війни», — наголошує продюсерка.

 

 

І третє, не менш важливе — дати голос молодим митцям. За її спостереженнями, саме покоління, яке виросло у вільній Україні, сьогодні найпотужніше заявляє про себе у кіно: їздить фестивалями, знімає, розповідає світові власну версію країни. Парадоксально, але саме війна, попри все горе, яке вона принесла, відкрила українському кіно двері назовні — раніше, за словами Світлани, воно надто довго залишалося в тіні російського кінематографа, і світ просто не знав, наскільки талановите українське кіно.

Показово, що молоді автори при цьому не відмовляються від спадщини: багато фільмів, які десятиліттями «лежали на полиці» і були призабуті, сьогодні повертаються до глядача як фундамент, від якого можна відштовхнутися.

Як усе починалося: від Одеси до Риги

Ідея фестивалю визрівала роками — її витоки Валтерс Кагайніс пов'язує з власним 14-річним досвідом роботи в Одесі, на Одеській кіностудії, де він близько познайомився з українським кіно. Офіційно перші «Дні українського кіно» у Ризі відбулися у жовтні 2017 року за підтримки Державного агентства України з питань кіно — тоді глядачам показали шість стрічок, а відкривав програму фільм Сергія Буковського «Головна роль» та кінокласика Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою».

 

 

«Я подумав, що треба просто показувати світу за межами України, що таке сучасне українське кіно, на відміну від радянського», — розповідає Кагайніс.

З цією ідеєю він звернувся до тодішнього керівника Держкіно Пилипа Іллєнка, який охоче підтримав ініціативу і навіть особисто приїхав на відкриття першого фестивалю.

За ці роки з'явився і спільний українсько-латвійський кінопроєкт — фільм «Вікторія у зоопарку» про долю української переселенки в Латвії, знятий за участі команд обох країн. За словами Світлани Петльованої, виробництво стрічки завершилося у 2023 році, зараз вона подана на низку престижних фестивалів, і глядачі мають шанс побачити її прем'єру найближчим часом — можливо, вже в Ризі.

Програма фестивалю: від класики до фронтової документалістики

28 серпня, 19:00 — кінотеатр Splendid Palace
Урочисте відкриття фестивалю та показ фільму «Вічник» режисера Івана Ніколайчука.

Стрічка знята за мотивами роману закарпатського письменника Мирослава Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу» — про долю мольфара і довгожителя Андрія Ворона, який пройшов битву за Карпатську Україну та сталінські табори на Колимі і прожив 104 роки. Права на екранізацію кіностудія викупила ще у 2014 році, знімальний процес тривав понад десятиліття, а частина зйомок відбувалася вже під час повномасштабної війни. Фільм створений у копродукції з двома іншими державами, а звук записаний у форматі Dolby Atmos.

«Це дуже атмосферне кіно. Воно занурює глядача у світ України, бо знімався фільм у багатьох регіонах — на Буковині, на Київщині, на Закарпатті. Це можна назвати географією України», — пояснює Світлана Петльована вибір фільму-відкриття. За її словами,

історія головного героя стала своєрідною метафорою долі самої країни: важкі часи змінюються світлими, але через усе це людина — і нація — проходить, залишаючись собою. Продюсеркою фільму виступила Ірина Асонова, яка також приїде до Риги у складі української делегації.

29 серпня, 17:00 — кінотеатр Splendid Palace
У межах програми «Шедеври українського кіно» — показ фільму «Вечір на Івана Купала» режисера Юрія Іллєнка (1968).

Це один із символів українського поетичного кіно — вільна екранізація гоголівських повістей та народних казок про наймита Петра, який заради кохання уклав угоду з нечистою силою. Стрічку роками тримали «на полиці» — вона здалася радянській цензурі надто вільною й формалістичною, а сьогодні вважається однією з вершин жанру.

«Цей фільм відкриє епоху українського поетичного кіно, — каже Світлана Петльована. —

Це скарб українського кінематографа, який входить у топ-20 найкращих фільмів, знятих в Україні».

Цьогоріч виповнюється 90 років від дня народження Юрія Іллєнка, тож показ має ще й ювілейний вимір. Цікаво, що навіть Валтерс Кагайніс, який особисто знав режисера, зізнається — сам фільму ще не бачив і піде на показ як звичайний глядач.

29 серпня, 19:00 — кінотеатр Splendid Palace
Показ кіноальманаху «Війна очима тварин».

Сім новел, знятих сімома різними режисерами (серед них Мирослав Слабошпицький, Юлія Шашкова, Максим Тузов, Олексій Мамедов, Святослав Костюк, Андрій Лідаговський, Іван Сауткін) — про порятунок тварин на територіях, де триває війна. Автор ідеї та продюсер — Олег Кохан, продюсер трьох фільмів Кіри Муратової.

В одній із новел знявся оскароносний Шон Пенн, а саундтреком стала пісня гурту Imagine Dragons. Світова прем'єра відбулася на фестивалі Tribeca у Нью-Йорку.

«Це сім історій, фактично — спасіння тварин з тих територій, де вже війна йде повним ходом, — розповідає Світлана Петльована. — Автор ідеї відчув, що саме треба показати іноземному глядачу, щоб він ще глибше зрозумів ситуацію». За її словами, після нью-йоркської прем'єри не було жодного глядача, якого ця історія не торкнулася б.
 

30 серпня, 14:00 — Український дім у Латвії
Завершення фестивалю — показ документального фільму «Сопілка Перуна» режисера і оператора Євгена Мазуренка.

Це фронтовий дебют військовослужбовця Євгена Мазуренка, який знімав один день з життя артилерійського розрахунку — «сопілка» тут кодова назва гармати. Фільм відзначений призом FIPRESCI на Одеському міжнародному кінофестивалі та спеціальною відзнакою премії імені Сергія Параджанова за режисерський дебют.

«Це просте життя людей, дуже різних, які опинилися разом через війну, — каже Світлана Петльована. — Як вони її люблять, як не люблять інколи, як з цими снарядами впораються, як між собою спілкуються.

Це талановита робота не про страхи, а про людей, про їхній побут, про те, як вони виживають». Цим документальним фільмом організатори свідомо завершують фестиваль — щоб латвійський глядач побачив війну не «в окопах», а очима тих, хто там живе щодня.
 

Усі покази — безкоштовні, без попередньої реєстрації, фільми демонструються українською мовою з латиськими субтитрами.

Гості з України

Цьогоріч до Риги завітає офіційна українська делегація:

Антон Проценко — начальник відділу підтримки створення національних фільмів Державного агентства України з питань кіно;

Лариса Гутаревич — українська та міжнародна кінопродюсерка, директорка Благодійного фонду «Двері» (щорічного організатора фестивалю), віцепрезидентка Ротарі-клубу «Київ Бальзак» та Міжнародної асоціації розвитку і підтримки української культури, керуюча партнерка кінокомпанії «Сарке Студія»;

Галина Сулима — всесвітньо відома українська акторка кіно, президентка Міжнародної асоціації розвитку і підтримки української культури, співпрезидентка Франко-українського кінофестивалю молодого кіно «МІСТ», голова Odesa Film Office та президентка Альянс Франсез Одеса;

Олег Кохан — український та міжнародний кінопродюсер, генеральний продюсер кінокомпанії SOTA Cinema Group, член оновленого складу Американської кіноакадемії («Оскар»), автор ідеї фільму «Війна очима тварин»;

Ірина Асонова — українська режисерка, сценаристка та продюсерка, продюсерка фільму-відкриття «Вічник».

«Мені здається, що саме з цими людьми буде дуже цікаво поспілкуватися і українцям, і латвійцям, і молодим кіномитцям, — каже Світлана Петльована. — Задати питання, познайомитись, поговорити про майбутні спільні проєкти».

Одеса — Рига: новий етап партнерства

Одна з найважливіших новин, що передувала  цьогорічному фестивалю — підписання меморандуму про співпрацю між Одеською кіностудією та товариством «DijaTi» (Biedrība "DijaTi", м. Рига). Документ підписали виконувачка обов'язків голови правління Одеської кіностудії Ганна Дочева та членкиня правління асоціації «DijaTi» Світлана Петльована.

Меморандум започатковує новий етап партнерства у сфері розвитку українського кінематографа та культурного обміну. Він передбачає реалізацію спільних культурних, освітніх і мистецьких проєктів, організацію кінопоказів, фестивалів, творчих зустрічей, дискусій та інших заходів, спрямованих на популяризацію українського кіно, збереження культурної спадщини та розвиток міжнародного культурного діалогу. Партнерство також сприятиме розвитку культурної дипломатії, зміцненню гуманітарних зв'язків між Україною та Латвією й популяризації української культури на міжнародному рівні.

Ідея проста:

якщо латвійське кіно вже показували в Україні, а українське — в Латвії, чому б не розширити формат і не влаштовувати спільні покази безпосередньо на майданчику Одеської кіностудії?

«В Одеській кіностудії чудова зала, вони відкриті для всіляких колаборацій, — розповідає Світлана Петльована. — Ми тільки підписали меморандум, зараз проводимо цей фестиваль, а вже у вересні приступимо до конкретного плану дій». Валтерс Кагайніс підтверджує: ідея показати латвійське кіно в Одесі вже цієї осені цілком реальна, хоча конкретна програма показів ще формується разом із латвійськими колегами.

Це продовження традиції, яка існувала й раніше: у 2018 році команда латвійських кінематографістів привозила свою програму до Києва. Пандемія, а потім повномасштабна війна перервали цей взаємообмін — тепер сторони прагнуть його відновити.

«Сьогодні особливо важливо розповідати світові правду про Україну мовою мистецтва, адже саме культура й кінематограф здатні об'єднувати людей, зберігати історичну пам'ять і формувати глибоке розуміння подій, що відбуваються в нашій країні.

Організатори висловлюють сподівання, що ця співпраця стане основою для нових міжнародних ініціатив, які відкриватимуть українське кіно світові та зміцнюватимуть голос України на міжнародній культурній арені», - відзначив Валтерс Кагайніс

Кіно як прибуткова індустрія, а не лише фестивальний проєкт

Окрема тема розмови — майбутнє української кіноіндустрії. За словами Світлани Петльованої, для копродукцій на кшталт «Вічника» чи «Війни очима тварин» важливо не лише мати міжнародний фестивальний успіх, а й здобувати справжній прокатний. Показовим прикладом підтримки галузі на державному рівні вона називає нещодавній пітчинг державної програми «Тисячовесна»у Карпатах за участі президента країни Володмира Зеленського.

«Головне завдання зараз для тих, хто підтримує українське кіно, — зробити так, щоб воно приносило прибуток, задоволення глядачеві й глядацький успіх», — підсумовує продюсерка. За її словами, попри війну й обстріли, українці продовжують ходити в кіно — і в Одесі, і по всій країні, а кінозали Одеської кіностудії щотижня показують ретроспективи української класики для всіх охочих.

Що це кіно означає для Риги

Для Валтерса Кагайніса принципово, що фестиваль не намагається показувати  лише війну «в окопах». За його словами, латвійському глядачу, як і багатьом іншим у світі, «війна як війна» вже, можливо, набридла в новинному форматі — але кіно здатне говорити про той самий досвід інакше, через людські історії. Приклад —  українсько-латвіський проект, короткометражна робота режисерки Олександри Петрльованої «Вікторія у зоопарку», яку вже показували у вузькому колі в Одесі та Києві.

«Люди виходили після сеансу зі сльозами на очах. Значить, така картина має свій ефект, і над цим треба працювати».

Саме тому програма фестивалю навмисно різнопланова: історична драма, поетична класика, кіноальманах про тварин і людяність, фронтова документалістика. Як підсумовує Світлана Петльована, українське кіно сьогодні неможливо звести до однієї теми чи жанру — воно про пам'ять, культуру, сучасність і водночас про майбутнє.

Не просто фестиваль

Сьогодні, коли українська культура воює за право бути почутою так само, як українська армія воює за право країни існувати, кіно набуває особливого значення. Воно не лише розважає. Не лише зберігає пам’ять.

Воно формує уявлення про країну. Саме тому три фестивальні дні в Ризі — це не просто чотири покази. Це зустріч України і Латвії. Минулого і майбутнього. Класики і нового покоління. Мистецтва і реальності. А ще — зустріч людей, які через кіно можуть побачити одне одного трохи ближче. І, можливо, зрозуміти головне: українське кіно сьогодні не просить про співчуття. Воно просить лише про одне — щоб його дивилися.

Дні українського кіно в Латвії
28–30 серпня 2026 року, Рига
Вхід вільний, реєстрація не потрібна
Splendid Palace (Elizabetes iela 61) та Український дім у Латвії

 

https://ukr.lsm.lv/stattja/mistectvo-ta-kultura/mistectvo-ta-kultura/25.08.2026-golos-ukrayini-na-ekranax-latviyi-u-rizi-vsoste-vidbudutsya-dni-ukrayinskogo-kino.a660084/?fbclid=IwdGRzaAT6R0ljbGNrBPo6SnBkb2YFZXh0bgNhZW0CMTEAc3J0YwZhcHBfaWQMMzUwNjg1NTMxNzI4AAEeT_Qrb_lmoeCQPS3ABws950WGOmAiKk1dVF_cwxoAL-ARLWuMMaPWyg-kWFU_aem_4dEYtVg-8nYInfqUEAI8Ag&sfnsn=scwspwa