Фільм «Не питай мене, чи я вбивала» режисерки Олени Максьом розповідає про досвід військовослужбовиці в лавах української армії.
Документальний фільм «Не питай мене, чи я вбивала» режисерки Олени Максьом став володарем головного призу національного конкурсу DOCU/Україна 23-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Стрічка була представлена у програмі фестивалю як одна з найочікуваніших українських документальних прем’єр року.
Особистий щоденник війни
«Не питай мене, чи я вбивала» – це документальний щоденник повномасштабної війни, який Олена Максьом знімала протягом понад тисячі днів. На початку російського вторгнення режисерка не мала бойового досвіду, однак стала доброволицею, а згодом долучилася до лав Національної гвардії України. Камера супроводжувала її між бойовими завданнями, навчаннями та короткими поверненнями додому.
Авторка фіксує не стільки самі бойові дії, скільки повсякденність війни: виснаження, очікування, втрати, дружбу між побратимами та рідкісні моменти людського тепла. Особливе місце у фільмі займають взаємини режисерки з матір’ю, які стають емоційною опорою на тлі фронтової реальності.
Кадр із фільму “«Не питай мене, чи я вбивала». Фото: Docudays.ua
Хто така Олена Максьом
Олена Максьом – українська документалістка, журналістка, операторка та офіцерка запасу Національної гвардії України. До повномасштабної війни вона працювала у сфері документального кіно та медіа, а її дебютний повнометражний фільм «Усе не буде добре» (2020), створений разом із румунським режисером Адріаном Пирву, був представлений на міжнародному фестивалі документального кіно IDFA та здобув низку нагород.
Після початку великої війни Максьом брала участь в евакуаційних і гуманітарних місіях, а потім вступила до Національної гвардії. Вона служила до 2025 року, брала участь у звільненні Харківщини, операціях на Луганщині та боях за Бахмут і Покровськ. Паралельно режисерка продовжувала документувати власний досвід війни, який і ліг в основу нового фільму.
Чому фільм привернув увагу журі
Журі відзначило фільм за “радикальну авторську чесність”: “Стрічка вирізняється тонкістю спостереження, захопливою оповіддю та високою документальною майстерністю”.
Стрічка також отримала Премію пам’яті Віктора Ониська за найкращий монтаж українського документального фільму. Нагороду присудили режисеркам монтажу Світлані Залозі та Олені Максьом.
“За авторську щирість, майстерну драматургію та чутливий монтаж, крізь який пульсує реальність війни. А також за здатність віднайти у хаосі й пітьмі фронту чітку внутрішню форму”, — зазначило у своєму рішенні журі.
Як відомо, премію заснували на честь Віктора Ониська — режисера монтажу та військовослужбовця, який загинув 30 грудня 2022 року поблизу Соледара.
Фільм є міжнародною копродукцією України, Румунії, Нідерландів та Німеччини. Хронометраж становить 104 хвилини. Продюсерами виступили Адріан Пирву, Ренко Дузе, Ясмін С. Рамс, Жанна Довгич та Хассе ван Нунен. Монтажем займалися Світлана Залога, Олена Максьом та Оґюстен Гюйсер.
